«ВЕРШИНА» ЗДІЙСНИЛА ЗИМОВИЙ ТРАВЕРС ЧОРНОГОРИ
Вус Олег Володимирович © Львів-2009 Альпінізм – це ін’єкція Мужності у кров нації.
Віталій Абалаков
Поки українські політики чубляться на екранах телевізорів і на шпальтах газет, українські громадяни продовжують займатися своїми повсякденними та улюбленими справами, серед яких на не останньому місці зимові види спорту, а саме альпінізм. У спортивних походах по засніженим вершинам Карпат, Криму та Кавказу нема нічого незвичайного. Люди підкорюють гори влітку, підкорювали і будуть підкорювати взимку. І хоча значно зростає навантаження на організм, а в горах постійно відбуваються несприятливі для людини різкі зміни погоди (хуртовини, снігові завали, шквальний вітер) відчайдушні фанати гір вперто продовжують свій рух до нових вершин.
На початку березня 2009 р. в перевальний похід хребтом Чорногори вирушила школа альпінізму Львівського альпійського клубу «ВЕРШИНА» під керівництвом президента клубу Олександра Тараника та досвідченого інструктора-альпініста Євгена Тараника. Перед 19 курсантами школи було поставлено завдання – здійснити горосходження 1 Б та 2 Б категорії складності, траверсувати значну ділянку хребта з найскладнішим рельєфом та кількома вершинами – 2000-тисячниками, навчитися протистояти зимовій непогоді та впевнено діяти в будь-яких форс-мажорних обставинах. І хоча за висотою та складністю рельєфу хребет Чорногори ніяким чином неможна порівняти з горами Кавказу, взимку він теж надзвичайно багатий на нештатні ситуації.
Отримавши штормове попередження перед самим початком сходження, школа альпінізму могла не виходити на маршрут, а відсидітися під горою в палатках, проте віра в свої сили, висока фізична загартованість спортсменів, розумний розрахунок всіх можливих ризиків та якісне спорядження дозволили президенту клубу прийняти рішення на проведення походу. На Чорногорському хребті курсантів та інструкторів зустрів штормовий вітер 25–30 м/сек, який не вщухав кілька діб до кінця походу, снігопад, який так само майже не припинявся, а також свинцеві хмари, що суцільним покривалом накрили гори. У зв’язку з цим значна частина маршруту була пройдена за азимутом по компасу, з використанням старих польських прикордонних орієнтирів, які інколи вдавалося знайти під снігом.