[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Форум альпклубу "Вершина" » Куточок графомана » Крим. Весна 2010
Крим. Весна 2010
ChahlДата: Середа, 12.05.2010, 11:34 | Повідомлення # 1
УМ! мане падме хУМ!
Група: Модератори
Повідомлень: 24
Репутація: 0
Статус: Offline
Як це було:
Частина перша: “Зародження стилю”
Після переїзду Львів - Київ – Форос було вирішено не робити героїчних надзусиль, тому в день приїзду і наступного дня ми акліматизувались, і відсипались. В процесі акліматизації були зроблені вялі спроби полазити на скеледромі (особисто для себе я зрозумів, що “кракаділ не ловится...” і переключився на “адаптогени в розчинах” виробництва Масандри). На наступний день вирішили сходити на Уарч-Каї “Шамбалу”. Підїхали під Гору (я-Женька, Нінзя-Белка, Дімка-Марта) – новачки лізуть третю мотузку “Сюрпризу”. Мушу зізнатись, що в мене ще жевріла надія полізти на RED FOX. Підійшов. Глянув... “Ша уже ніхто нікуда нє ідьот”... Дивно, восени він здавався простішим. З Фоксом все ясно, отже на “Шамбалу”. Виявилось на неї планують лізти всі три зв”язки. Ладненько, ще “Єлєна” є . Підійшли під маршрут. Вдягнулись. Старт... Перша відтяжка змушує проснутись остаточно – якщо злетиш то акурат на страхуючого. Перша є. Далі... Довго думав. Прихватив відтяжку (сам знаю що неспортивно). Повисів. Женька активно підказує знизу. Допомогло. На третій відтяжці остаточно попустило... Станція... Третя мотузка знов моя. Тертя. Щось Женьці не пішло, ключ також дістався мені. Проліз майже чисто. Наступна (передостання)мотузка запам”яталась лише тим, що не знайшли станцію. (Вона непомітна - метрах в п”яти правіше дерева). А от крайню мотузку запам”ятав добре. Поки випускав Женьку розслабився: 40 метрів з верхньою - фігня. Фатальна помилка! Через декілька хвилин красиво “ушуршав” знімаючи другу відтяжку. Опаньки... В думках подякував Горі за урок – пообітцяв засвоїти з першого разу. Доліз без пригод.
Мораль: А от нє.... розслаблятись на маршруті!
ОПИС МАРШРУТУ
Маршрут сходили досить повільно – далась взнаки несходженість + довго копирсаємось на станціях. Пройшли, як то кажуть “чучелом і тушкою” (на наступних сходженнях ми почнемо казати, що це наш фірмовий стиль)...

Додано (10.05.2010, 23:24)
---------------------------------------------
Частина друга: Контрфорс Філатової або f6a на своєму. Добре пам”ятаю ключ. Про маршрут в цілому залишилось мало спогадів, мабуть на фоні ключа все поблідло. Однак спробуємо...
Епіграф:
“Форкант это такая Гора,
при взгляде на которую хочется...”

Ранок. Вчора був мультипітч, сьогодні займемось альпінізмом. Контрфорс Філатової 3Б – звучить гордо. Паралельно з нами Нінзя і Марта полізуть “Вилку”.
Підїхали. Глянули на Форкант – захотілось... (Туалетного паперу акурат хватило на те, що хотілось усім). Це не пусті слова. Форкант такий..., одразу розумієш хто єсть ху.
Підхід. Лазання 2-3 йочне. Страхуватись не дуже вийде – тому підхід. Вдягнулись. Отримали настанови від Нінзі по проходженню маршруту. Старт.
На другій мотузці пам”ятаю борщовик. Ти лізеш, а він росте. І, що характерно росте, падла, прямо на єдиній нормальній сходинці. От і приходиться демонструвати чудеса акробатики, щоб з ним не знайомитись ближче. Четверта (або п”ята) мотузка – станція на двох “пісочних годинниках”, до дерева на початку ключа залишилось метрів 20. Добре що так. Так краще. Коли Женька стартанув до дерева, мене здивавало чому він рухається так повільно. Класна щелюка, до дерева – фігня – якого милого класти стільки точок...
Так, зараз він долізе до дерева.... Дивно, і чого ото дерево так обіймати... Страховка готова - пішов. Щелюка..., а не така вже вона і класна, навіть якось стрьомнувато лізти... Ні! Не стрьомнувато – конкретно стрьомно. Таааак, де дерево.... Ще метр... Доліз! Женька... Яка на... самостраховка...? Відстань..., не відпущу я це дерево, я на ньому жити буду.... Куда вщолкуватись...? .... нагрузити самострах....ну нагрузив, і що? Хто полізе ключ...? Я полізу...? ....@@@...А може... Забрав залізо.... Страховка готова... Заліз на дерево.... (Основна пакость ключа – немає нормальних ніг, при зриві полетиш прямо на страхуючого, а летіти там дууууже не хочеться). Поклав закладку – страшно... Поклав ще одну – ніби попускає... Підліз, заклинив ногу в щелюці – поклав ще пару закладок. Підвис на точці. Придивився місце ще для одної закладки. Підліз - заклався. (в результаті вийшло 5 точок на 2 метрах). Підліз вище – не покладеш, ще вище – теж немає місця під точку, ще метр – та ж сама фігня.... З усієї дурі попер догори... Коли вискочив на поличку кобачив поруч забитий гак. Уф... Ніштяк... Точка! Через метрів 10 попався ще гак. Вухо стояло так, що відтяжку неможкиво вщолкнути – продів через вухо трос закладки... Точка! Поличка з деревом... Станція на дереві... Сидяча.... Кайф! Прийшов Женька.... Очі – великі.... До вершини одна мотузка. Крайню мотузку іду з верхньою. Яйла!
Мораль: ключі бувають і на верхніх мотузках, до цього слід бути готовим. До Гори треба бути готовим не тільки фізично, а й психологічно. А якщо поглянув на Форкант і захотілось – бугом в кущі (це краще ніж на маршруті).
Зізнаюсь: після цього маршруту хотілось пива, і послати всіх, разом із альпінізмом....(після першої пляшки пива пройшло).

Додано (12.05.2010, 11:34)
---------------------------------------------
Частина третя: "Шамбала"
Епіграф : "Есть женщины в русских селениях..."
Після "Філатової" зробили день відпочинку (душ, манти, чебуреки). Довго думали куди іти. Все сходилось на "Три сосни" на Кільсе. В останній момент вирішили скористатись відсутністю напливу народу і сходити на Уарч-Каю. Під"їхали двома зв"язками : я-Женька, Нінзя-Марта.
Ми на "Шамбалу", вони на "Єлєну". Під маршрутом зустріли зв"язку, яка стартувала на Red Fox. Заздрю. На моїх очах, при вщолкуванні першої відтяжки злетів лідер. Прокотився метрів мабуть з 10. Піймали. Вже не заздрю. Напевне падіння його сильно розізлило, тому першу мотузку він буквально пробіг.
Почали. Роблю нульову станцію на деревці, випускаю Женьку. Коли він вже виходить на перегин, прилітає камінь. Мені дістається рикошетом по руці, основний удар отримало дерево. В думках похвалив себе за передбачливість. Страховка готова. Пішов. З другої мотузки запам"яталось лише як поруч лізла Марта. Звуковий супровід - Хічкок ховається. Ключова мотузка - Женька трохи парився, проліз. Далі гора практично не запам"яталась. Ввечері, в таборі подивився на ноги Марти - стало страшно.
Мораль - жінки, вони більш терплячі... ( я би з такими ногами сидів в таборі ), або більш божевільні. Одним словом знімаю капелюха.

Повідомлення відредагував Chahl - Понеділок, 10.05.2010, 22:04
 
FistashkaДата: Понеділок, 17.05.2010, 01:42 | Повідомлення # 2
ІІІ розряд
Група: Перевірені
Повідомлень: 47
Репутація: 1
Статус: Offline
цікава розповідь!!! Хоч знатиму як терлись мозолі там вам, як додались маршрути....
А де ж фото????


для гір необхідні м'язи і на мізках... :)
 
ChahlДата: Понеділок, 17.05.2010, 14:19 | Повідомлення # 3
УМ! мане падме хУМ!
Група: Модератори
Повідомлень: 24
Репутація: 0
Статус: Offline
Продовження.
Частина четверта: В "Трьох соснах"
Ввечері перед маршрутом бажання з"явилось в Бабіна. Дивне таке бажання... На гору іти. Хочеш - пішли. Підходим під маршрут - мда, паровози. Сидимо - чекаємо, спілкуємось з Бринзою. Він дещо нам підказав по маршруту. Сашка десь угледів на морі дельфінів - сидить, фотографує. Дочекались своєї черги. За нами черги чекає толпа з Запоріжжя. Старт. Женька пішов. Перша мотузка коротка - 20-25 м. Іду другим. Вирішую пролізти в кросовках. Коли довбанувся коліном зрозумів, що це була помилка. Крикнув Сашці, щоб вдягав скальники. Доліз. Самострах. Прийняв Саню. Далі ключ. Щоб не перев"язуватись, вирішую іти на подвійній мотузці. Підійшов під ключ - нормальна щелюка, в одному місці маленький нависаючий "лоб". Для себе вирішую покласти точку під ним, далі невеличкий кущ ялівця - на ньому теж зроблю точку. Збоку починають приходити Запорожці. Пішов. Іти на двох мотузках свій прикол. На складних маршрутах, думаю, пригодиться. Підхожу до "лобика", точка. Два рішучих рухи - ялівець -точка. Далі відносно просто, але треба акуратно нагружати рельєф - попадається живе. Дерево. Станція. Другим пожумарив Саня. (з"явилась ідея сфоткати Потопляка на підйомі). Паралельно з ним прийшов забойщик Запорожців. Зробив верхню Женьці - вибираю. Женька не затримуючись на станції пішов наступну мотузку. Страховка готова - пішов я. Маршрут іде по простому внутрішньому куту, а вгорі треба зробити невеликий (метра 2) неприємний траверс вліво, в обхід каменюки. Прийняли Сашку. Знов доганяє Запоріжжя. Стартую. Далі на подвійній. Простий зовнішній кут. Сухі дерева. Вибираю найбільший прохід між деревами, можливо не самий зручний, але за мною двоє з рюкзаками, їм продиратись важко. Вийшов нагору. Станція на кущі ялівцю. Зробив страховку. Поруч вилізли "Запорожці", роблять станцію на сусідньому кущі. Страховка готова. Поки докричався вниз, ледь не зірвав горло. Приймаю Женьку. Раптом чую крик знизу: "Розгрузіть червону". Червона мотузка в Запоріжжя. Виявилось, що їх перилами Женьку притисло до дерева. Вилізли. Зібрались і пішли по кулуару на яйлу. Власне кулуар дещо зіпсував враження про Гору - противний, купа землі і борщовиків, все повзе під ногами. Яйла. Краса! Все цвіте. По дорозі до "Шайтан Мердвені" нас обігнала запорізька молодь. Пробував розкрутити їх на пляшку запорізького пива "Січ". Не повелись. Жлоби...
Мораль - і на приємних маршрутах бувають противні підходи і відходи. А, якщо альпініст після Гори розкручує тебе на пиво - не будь жлобом.
 
Форум » Форум альпклубу "Вершина" » Куточок графомана » Крим. Весна 2010
Сторінка 1 з 11
Пошук: