| admin | Дата: Вівторок, 18.05.2010, 04:05 | Повідомлення # 1 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| Писати звіти про мандрівки з претензією на цікавість не тільки для себе, але й для широких лав суспільства – справа досить делікатна. Найпростіше – писати відразу після повернення. Але з огляду на те, що в цей час в тебе як мінімум один не розпакований рюкзак, (або й багажник авто) і гора, не нижча за Шишу-Пангму непідкореної за час відсутності роботи – то писати відразу по поверненню це утопія.
Трохи далі все заспокоюється. Все приходить в норму. Свідомість, що бурхливо переживала повернення в «цивілізацію» перестає помічати її «блага» у вигляді загазованої атмосфери, засмічених вулиць і необхідності особистої соціалізації, урбанізації і ще якоїсь там «-зації» . Організм нарешті вірить в те, що подвиги все ж закінчились. І якщо в цей момент тебе не скрутить якась особливо улюблена хвороба І ти зможеш тримати ручку або натискати на клавіші – то кращого моменту для написання мемуарів годі і вигадати. Якщо ж цей інтимний момент пропустити (хочу спати, футбол по телевізору, та-ну-його-нафіг…) – можеш вважати, що нащадки про твої подвиги ніц не дізнаються. З кожним наступним тижнем барви твоїх пригод будуть тм'яніти, допоки не розчиняться остаточно або ж не стануть ледь помітними кляксами на загальному фоні твого минулого.
Так що – Carpe Diem – лови момент) Кінець передмови )
Так сталось, що шість з останніх семи травневих свят я проводив в Криму. Саме з Криму почалось моє знайомство з горами і мій з ними (сподіваюсь взаємний) бурхливий роман. 5 разів я ходив у походи, обійшовши майже всю гірську частину півострова. Минулого року здійснив перші альпіністські сходження на Куш-Каю та Уарч-Каю . Кожного року було щось нове, цікаве, але ця весна на новизну видалась особливо щедрою.
1. Про музику.
Ми їхали в Крим машиною. Графік був – 5 ранку Львів – 1 дня Київ – (з 3-ї по 11-ту я був на весіллі) – 11.30 виїзд з Києва на Крим – прибуття в Форос близько 3-ї наступного дня. Водій – я. На час мого поствесільного синдрому – Тарасьєв. ) Особисто я майже не спав. Тарасьєв – взагалі не спав. Особливо мужньо переносив тяготи дороги Дімка Лалак, який спав. То пригорнувшись до Уляни, то так… ) Останні кілометрів 50 до Форосу організм почав бунтувати і вимагати відключення основних і резервних систем ) Знайшли вихід. Співали з Тарасьєвим на два голоси ) Дівчата замовляли репертуар, а ми відразу ж виконували. Дівчата робили вигляд, що їм подобається )
2. Про акліматизацію
Наступного дня намагались реалізувати свої спортивні амбіції. Благо – скеледром в 50метрах від табору. Поліз я першим. Ліз-ліз до останньої відтяжки не доліз. Поліз Тарасьєв. Ліз-ліз. До відтяжки доліз – до станції ні. Рятувати честь львівської школи довелось Білці, яка «хвостиком махнула» і верхню страховку провісила. Молодець ) Вирішили перейменувати маршрут з «Дублона» на «Сообразім на троїх» ) Дочекались вечора, дегустували всілякі адаптаційні напої, які в цьому сезоні нітрохи не гірші і слухали як чарівно співає Мілка, репертуар якої з минулого року став ще багатшим.
Скеледром. Вид з табору  |
| |
| |
| admin | Дата: Вівторок, 18.05.2010, 04:07 | Повідомлення # 2 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| безумства храбрих )
Мій діалог з Тараником:
- А я під Фороським Кантом і не був ніколи…
- Мда… Знаєш что главное в первый раз под Кантом? Главное – не обос**ться глядя вверх ) Сходивши першим маршрутом скелелазний «мультипітч» «Єлена Прекрасна» вирішили брати коня за роги, а бика за **** і йти на альпіністський маршрут 3Б категорії складності. (наш творчий максимум на той час був 2Б, і то з інструктором ).
"Крайня" мотузка "Єлени" 
Взяли опис маршруту, багато залізяк, в підмогу нам були Ніндзя з Мартою, які йшли сусідню «Вилку» (дуже дякую Сергію за настанови на всіх пройдених маршрутах). Приїхали під Фор. Кант… І якось так сталось, що мудра настанова Тараника відразу перетворилась в зловісне пророцтво ) За всіх говорити не буду, але особисто я побіг в кущі хвилині на п»ятій розглядання маршруту ) Знизу в анфас виглядає вертикально )
Під маршрут треба не підходити, а підлазити, що практично відрізає шляхи до порятунку бігством ) Вниз – хіба дюльферяти. Але воно й на краще )
Першу мотузку йшов я. Довго копирсався з френдами\закладками. Перші метрів 10 покласти страховку було ніде. Не міг зрозуміти чи то в мене мозок бідний на звивини, чи рельєф на нерівності. Заліз, прийняв Тарасьєва. До «ключа»(найскладнішої ділянки маршруту» на 5-ій мотузці лізли як німецькі «Тигри» на радянські окопи. Томно і повільно ) Але й без особливих проблем.
І тут стався ключ ) На той час Ніндзя з Мартою вже залізли «Вилку» і споглядали на нас з вершини Канту. Навіть прислали життєстверджуюче СМС «на ключі лазання стрьомне» ))) Ключ представляв собою майже вертикальну щілину, в нижній частині якої росте сосна. До неї метрів сім, лізти які першим довелось мені. Підійшов, поклав дві точки, підліз вище. До сосни ще метри чотири. Одна нога на терті, інша – на чесному слові, затікає… ) Кладу точку. Вниз працює. Роблю два рухи догори, точку вириває догори мотузкою. Тепер у випадку зриву я лечу майже до Тарасьєва. Падати НЕ МОЖНА! Мозок спрацьовує моментально і навіть дещо несподівано. Наступні три рухи як в прискореному фільмі. Не то про Хон-Гіль-Дона, не то про Людину-Павука. Раз-два-три-здрастуй дерево! ) Схопився за стовбур, закинув ногу і за мить вже обіймав сосну всіма кінцівками ) Як я любив в той момент природу!!! )))
Віддихався, зробив станцію. Перспектива – 100% висяча ) (тобто у вільному «бовтанні» на самостраховці. Стати на ноги ніде, можна тільки розпертись носочками на стіні). Вибираю мотузку з бойовим камрадом ) Тарасьєв сопе, але лізе. ) Приходить на станцію білий як берег туманного Альбіону. Шукаю незлі тихі слова, заспокоюю як можу, готую до невідворотного –лізти далі першим ) Терапія діє ) Забирає залізо, облазить мене і сосну і виходить вище. Довго стоїть розпершись між сосною і стіною. Кладе три точки. Там ще метрів 12 все більш мальовничого лазання 6А без жодних гаків\шлямбурів. Мрію тільки про одне – щоб за перегином нарешті «попустило» і стало легше. Олесь вже метрах в шести вище мене. Кладе ще точки, на що я дуже делікатно нагадую, що мотузка по опису 45 метрів і залізо ще знадобиться. Підлазить ще вище, ліва нога труситься від перенапруги. Щілина звужується і загладжується, вже й класти ніде. Всі точки – нижче, не підвиснеш і не відпочинеш. Або вперед, або вниз з прискоренням вільного падіння (. І «Кіно» знову прискорюється. Декілька рухів, які я навіть не встиг добре роздивитись і Олесь зникає за перегином. Ще кілька хвилин і його крик «амністія!» сповіщає, що адреналін можна почати вичерпувати зі штанів ) Найскладніше пройшли. ) Прийшов до Олеся на станцію, на радощах обійнялись і згадали анекдот про «сміливу ворону» ) Наступну - крайню на маршруті мотузку заліз я. На яйлі (вершинне плато Кримських гір) чекали Сергій і Марта. Голодні і спраглі ) Ми дещо затримались ) але молодці, що дочекались.
4. Три богатирі на «Трьох соснах»
Далі сходили «Шамбалу» і пішли на альп. 2Б «Три сосни». Третім був Бабин, і добре. Дуже душевно провели час ) Мали два описи маршруту, обидва лякали 5-рочним ключем і 4+ мотузками. З виду не 2Б, а мало не «четвірка». В результаті залізли якнайкраще ) Першу мотузку обійшли пішки, далі нехай і нешвидко, але впевнено. Чутки по суперключ виявились дещо перебільшеними ))) Сашка навіть встиг пофоткати все навколо, включно з нами, соснами і дельфінами далеко в морі. День був чудовий. Вийшли на яйлу і мене остаточно накрила гірська ейфорія. Хотілось все навколо закохати до нестями ) Відчуття глибокої гармонії з навколишнім світом – з його морем, скелями, килимом з квітів на яйлі, пташиними голосами, холодною чистою водою в джерелі, усміхненими туристками на шляху – ну дуже сильне відчуття )
|
| |
| |
| admin | Дата: Вівторок, 18.05.2010, 04:07 | Повідомлення # 3 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| 5. Це просто свято якесь )
А наостанок ми залізли дві «Четвірки А». «Карнавал» і «Вухо».
«Карнавал» був моєю мрією ще зі Львова. І він виправдав себе на всі сто. Шикарний маршрут. Особливо для першої «четвірки». Ключ складний, але на ньому три шлямбури. Пролізти чисто не зміг, зате освоїв техніку ІТО ) Не міг знайти зачеп під праву руку, довелось дотягуватись до єдиної доступної щілинки. Вставив маленьку френду. Зібрався, почав на ній підтягуватись. Хрусь! Френда «сіла» ще краще ) Життя налагоджується ) На крайній мотузці не пішов на шлямбурну доріжку, хотілось пройти маршрут до кінця. От тільки забув глянути в опис. ) Дійшов до стінки. В стінці шлямбур. Але стінка вертикальна! Навіть трохи нависає. Розумна людина в описі написала – тут траверсом ліворуч. А я забув. ) Підліз вище шлямбура. Ніби й можна залізти. Але тільки з креш-педом. Без нього організм лізти не згоден. Категорично. Боїться впасти і зламатись. З переляку спустився лазанням! ) Подумав, що таких складнощів тут бути не може, поліз траверсом. Теж не траверс на Чортиках, з огляду на прірву під ногами ) Але простіше, ніж догори. Нарешті станція, пів мотузки до провалу сусіднього маршруту 1Б «Сюрприз». Залізли, подивились на нього з висоти 4А ) Згадали як героїчно лізли на Сюрприз минулого року ) Гори з того часу стали дещо меншими )
«Вухо» залізли. Попри те, що напередодні ввечері і зранку під горою нам постійно розповідали страшні історії про нещасні випадки. Охоту лізти відбили. ) Молодець Ніндзя, який командирським голосом повів нас вперед ) На маршруті працювали швидше, значно швидше, ніж на попередніх. «Вухо» класне тим, що ніби й розслабитись ніде, але й особливих складнощів немає. Сергій йшов з Юлею, яка просто підкорила мене стоячи на «психологічно складному траверсі» (іншими словами, на носочках над прірвою) і розповідаючи мені, що переказав Ніндзя, який йшов першим у їх зв»язці )
Про новачків
Новачки в цьому сезоні атомні ) Я таким не був. Все їм мало. Після маршрутів на скеледром ходили, «доганятись» ) На «трійки» рвались. Інструкторів замучили ) Зате вони зовсім не вміють співати і не цінують портвейн (запивають його коньяком) ))) Але прихованих талантів у них вагон: хто вегетаріанець, хто художник, хто в шахи грає. Молоді, кров гаряча )
З мольбертом в таборі: 
6. Про музику. Ч. 2.
Якщо всі наші Крими\Кавкази проходили під акомпанемент Тараників, то цього разу до них добровільно-примусово долучилась Катя з Франківська. Талант! Прекрасний голос. Шикарний репертуар. Катю! Співай нам ще )
7. Про погоду:
Виявляється, в Криму може 2 тижні світити сонце і зовсім не бути дощу. (Буває дуууже рідко, але цього року нам пощастило)
8. Про забобони:
Альпіністи народ забобонний. Ми берем закладки на мультипітчі, тому що колись в дощ на «Шамбалі», їх дуже не вистачало. Ми слухаєм по дорозі на маршрут в машині виключно «Нічних снайперів», оскільки їдучи на «Філатову» ми слухали саме їх і (звісно саме через це!) сходили успішно. По тій же причині ми возим під сидінням колись мокрі, зняті і забуті шкарпетки однієї з учасниць (навіть і не знаю, що з ними тепер робити…)) Навіть страшно уявити скільки всього накопиться за декілька років )))
Цей перелік можна продовжувати. Насправді дуже хочеться сказати про найважливіше. Всього цього не було б без компанії. Вже в котре ми знову разом і ми знову цікаві одне одному. Всім дякую. Тарасьєву особливо. І Тараникам . Ну й мамі з татом… що мене такого народили і досі тепрлять (дай їм Бог здоров»я»)
Енд зе Оскар гоуз ту…. )))
Приймаються коментарі, критика, погрози. Особливо очікую на мемуари інших учасників. )
Євген Потопляк.
|
| |
| |
| RoMeL | Дата: Вівторок, 18.05.2010, 19:17 | Повідомлення # 4 |
|
Новачок
Група: Перевірені
Повідомлень: 3
Статус: Offline
| Шикарна розповідь! Однозначно я би дав Оскара! 
|
| |
| |
| Fistashka | Дата: Середа, 19.05.2010, 22:05 | Повідомлення # 5 |
 ІІІ розряд
Група: Перевірені
Повідомлень: 47
Статус: Offline
| Чудовий звіт!!! Особлива подяка за наглядні фото і фото скельних маршрутів!
Ви молодці! Радію що так пощастило з погодою і реалізували заплановане.
А забобонами ви потішили.....навіть про такі не чула  :D :D
для гір необхідні м'язи і на мізках... :)
Повідомлення відредагував Fistashka - Середа, 19.05.2010, 22:06 |
| |
| |
